З початку конфлікту на Сході України та анексії Криму всупереч нормам міжнародного права частина території країни є непідконтрольною Києву. В Україні вирішується питання, яке значення мають визнані в усьому світі кордони в Європі ХХІ сторіччя, чи можуть змінюватися території за волею одного гравця та чи право сильнішого (у воєнному плані) знову матиме пріоритет по відношенню до права на суверенітет, самовизначення, територіальну цілісність і непорушність кордонів.

Ці принципи були визнані всіма країнами-учасницями ОБСЄ. Кожна країна вільна у своїй зовнішньополітичній орієнтації та у виборі союзників. Від збереження цих принципів, тобто нинішнього європейського миропорядку, залежить не тільки безпека Німеччини, а і наш добробут у об’єднаній Європі. Внаслідок Другої світової війни Німеччині довелося довго боротися за свою єдність і самовизначення. Політичне, військове та суспільне ствердження Федеративної Республіки Німеччина в західному світі створило основи для єдності у свободі. 

У той же час право України на самовизначення було незаслужено піддане сумніву ззовні, і тим нагальнішим стає міжнародне зобов’язання підтримати Україну у її вимогах щодо самовизначення та територіальної цілісності. Трагічний досвід України в рамках конфлікту тісно пов'язаний і з дотриманням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Після розпаду Радянського Союзу у Будапештському меморандумі від 1994 року Київ погодився видалити наявні ядерні озброєння з території України. Зі свого боку підписанти, зокрема, Російська Федерація, підтвердили повагу до незалежності, суверенітету та існуючих кордонів України.

Тому анексія Криму кидає тінь на майбутні ініціативи з озброєння, оскільки відбувається істотне знецінення подібних гарантій і зменшується готовність до роззброєння. А для Німеччини можливість здійснення міжнародного контролю за нерозповсюдженням ядерної зброї має ключове значення у справі роззброєння в усьому світі.

ГОТОВНІСТЬ: Наскільки великою є готовність України співпрацювати з Німеччиною для реалізації цієї мети?  

Україна у великій кількості офіційних документів заявила про свою відданість демократичним цінностям і заснованому на правилах світоустрою, вона – активний член багатьох європейських і міжнародних організацій. Після проголошення Незалежності понад 34 000 українських «блакитних шоломів» взяли участь у операціях ООН. У Південному Судані та Косові разом служать німецькі та українські військові-миротворці. У цілому існує дуже велика готовність до міжнародної співпраці, особливо – з Німеччиною.         

У конфлікті з Росією Україна також вдається до міжнародних правових засобів. Київ подає скарги до Міжнародного трибуналу з морського права, Міжнародного суду ООН, Європейського суду з прав людини та Суду СОТ, а в моніторингових і гуманітарних місіях відбувається співпраця з такими міжнародними організаціями, як ОБСЄ або УВКБ ООН.

У секторі охорони здоров’я Україна тісно співпрацює з ВООЗ, наприклад, у подоланні гуманітарної кризи на Сході України, у реалізації медичної реформи в Україні або в боротьбі з інфекційними захворюваннями на кшталт туберкульозу, кору або – останнім часом – COVID-19. Поруч із цим не лише через пандемію коронавірусу, а і через конфлікт на Сході країни Україна має великий досвід у боротьбі з дезінформацією, що надходить ззовні, а також із фейковими новинами, що несуть загрозу демократії.          

Крім цього, Україна намагається долучитися до таких інтегрованих структур, як НАТО та ЄС, аби безпосередньо підпорядковуватися обов’язковим нормам міжнародного права. Усе це робить Україну вірним партнером Німеччини в миропорядку на основі правил.

СТАТУС-КВО: Наскільки тісною є зараз співпраця між Німеччиною та Україною в цій галузі? 

Німеччина вважається одним із найважливіших і найнадійніших партнерів України. Вона відігравала основну роль у багатьох міжнародних дипломатичних кроках навколо конфлікту на Сході України. Особливо це стосується нормандського формату, а також, наприклад, заходів у рамках Організації Об’єднаних Націй та ОБСЄ. Німеччина була і є рушійною силою в запровадженні та продовженні цілеспрямованих санкцій проти Росії внаслідок порушення останньою норм міжнародного права. Поруч із цим Берлін активно підтримує процеси реформ в Україні на двосторонньому та європейському рівнях. У рамках ЄС Німеччина намагається досягти взаємно прийнятного врегулювання українсько-російських відносин у енергетичній сфері.           

ПОТЕНЦІАЛ: Наскільки великим є потенціал активізувати партнерство між Німеччиною та Україною в цій галузі?

Через порушення суверенітету України та посягань на її право на самовизначення в центрі Європи відбуваються атаки на норми міжнародного права. Тому ця країна є ключовим партнером у поверненні належної ролі праву в міжнародних відносинах. Ключовими є тут і безпрецедентні в історії України реформи, що країна проводить із 2014 року. Німеччина має підтримувати ці намагання щодо здійснення ефективнішого держаного управління, адже країна, що розвивається на засадах правової держави та демократії, перенесе ці цінності і у свою міжнародну діяльність.  

Поруч із цим Україні відводиться важлива роль у всьому регіоні. У разі, якщо ця велика за площею пострадянська країна, що налічує понад 40 мільйонів жителів, досягне успіху на шляху реформ, це може мати неабиякий символічний вплив на інші держави. І тут Україна в географічному плані відіграватиме роль передової лінії в обороні європейських цінностей.       

До того ж навколо України є низка конкретних проблем, що необхідно врегулювати задля ствердження принципів міжнародного права. До них належить, зокрема, Азовське море, у якому зараз Росія намагається скасувати чинність морського права. Крім цього, в Криму та в Чорному морі спостерігається серйозне нарощення воєнного потенціалу, що являє собою небезпеку в довгостроковій перспективі. Тут варто знайти спільні підходи з партнерами по НАТО та іншими сусідніми державами.      

ПОЛІТИЧНА РЕКОМЕНДАЦІЯ: Що має змінитися в німецькій зовнішній політиці, щоб повною мірою використати цей потенціал?

Німеччина повинна знаходити комплексні підходи в захисті заснованого на цінностях і правилах світоустрою. На порушення правил й надалі необхідно відповідати запровадженням чітких санкцій, оскільки в довготривалій перспективі відсутність реакції на поведінку, що суперечить нормам міжнародного права, може мати більш серйозні наслідки, ніж негативні короткострокові та середньострокові наслідки, обумовлені економічними санкціями та забороною на в’їзд. Послаблення режиму європейських санкцій має залежати від конкретних кроків у рамках Мінських домовленостей. Тут представники німецької дипломатії повинні й надалі здійснювати роз’яснювальну роботу в інших країнах-партнерах щодо того, що в Україні відбувається оборона цінностей європейської єдності та миропорядку. Україні необхідно надати чітко узгоджену довгострокову перспективу вступу до ЄС і визначити конкретні проміжні кроки на шляху її поступового наближення до Євросоюзу, що були б зрозумілими для широких верств населення.

Так само і в рамках дебатів навколо «Північного потоку-2» необхідно знайти прийнятне правове розв’язання міжнародного рівня, що надасть Україні довготривалу перспективу надійного планування в енергетичній та фінансово-економічній сферах, аби газ і в майбутньому міг постачатися до Європи через Україну. Тут Німеччина має працювати з Європейським Союзом, Росією та Україною задля знаходження рішення на багатосторонньому рівні.

Для того, щоб історичне примирення справді відбулося, необхідно звернутися до німецької культури цінностей і пам’яті, що охоплює відповідно всі країни-наступниці колишнього Радянського Союзу та вшановує страждання мільйонів жертв Другої світової війни в нинішній Україні, щільніше вплітаючи їх в суспільну свідомість.    

Необхідно й надалі підтримувати Україну в її намаганнях здійснити внутрішні реформи. При цьому послідовна німецька та європейська підтримка має спиратися на контрольований прогрес, аби не допустити можливість регресу.

Переклад: Юрій Сильвестров