У цій публікації ми ставимо запитання: «Для чого слід переосмислювати минуле?» В Україні немає єдиної відповіді на нього. Чи не можна просто забути минуле, підвівши під ним жирну риску? Або чи не можна замість болючого переосмислення просто звернутися до національних міфів, надавши історії певні політичні рамки? У своєму матеріалі Юрій Шаповал чітко показує, що опрацювання минулого відіграє важливу роль у демократичній консолідації суспільства.

Передусім йдеться про повернення фактів, а для громадян певною мірою - про повернення власної біографії. Тривалий час ідеологія була важливішою за факти. Замість фактів на перший план виходили думки, а через це відбувалася втрата реальності. Але повернення до реальності є можливим лише через всеосяжну пам'ять, через згадування не лише успіхів, а і втрат.

Жителі диктатури втратили не лише факти, а і реальність, часто вони втрачали і співчуття до жертв. Залишалося лише співчуття до самих себе. В умовах диктатури громадяни ставали мешканцями, а мешканці з часом ставали в’язнями держави. У спільноті, в якій будується громадянське суспільство, в’язні мають знову стати громадянами. Не переосмислюючи минуле, громадяни ніколи не отримають автономію.

Переосмислюючи минуле, нація та держава не можуть втратити. Навпаки: вони можуть тільки виграти. Правда звільняє.

Ніко Ланге

Київ, лютий 2010 р.