Надзвичайний конфліктний потенціал, пов'язаний із залежністю України від російських поставок газу, особливо проявився під час газових суперечок 2005-2006 та 2008-2009 років, що тривали між «помаранчевим» урядом України та Російською Федерацією. Втім, і з приходом навесні 2010 року до влади Президента Віктора Януковича, який вважається орієнтованим на Росію, Україні не вдається проштовхнути свої вимоги стосовно зниження цін на газ на тривалу перспективу.
У той же час розв’язання цього питання здається важливішим, ніж коли б то не було, адже український держбюджет не зможе витримувати тривалий час навантаження, пов’язані з постійно зростаючими рахунками за російський газ. Прийняття широкої та амбітної енергетичної стратегії надало б країні можливість зосередитися на зменшенні енерговитрат та одночасно відійти від пріоритетного використання викопних енергоносіїв. Для цього необхідно звернутися до величезного потенціалу України, що відкривається у зв’язку з енергозбереженням, а також зробити серйозні інвестиції в енергоефективність і модернізацію промисловості й житлового будівництва. З іншого боку, з метою використання далеко недооціненого потенціалу зеленої енергетики Україна має прискорити розвиток відновлюваних джерел енергії.
Рішення про зміни в енергетичній політиці, прийняті Федеральним урядом Німеччини 2011 року, можуть стати для України прикладом того, як екологічно стале виробництво енергії може не лише слугувати справі збереження клімату й довкілля, а й продемонструвати економічну вигідність зелених технологій. Але для цього країна потребує амбітну енергостратегію на тривалу перспективу, яка виходить за межі чинного на даний час документа, що визначає основні напрямки розвитку цієї галузі до 2030 року. Для забезпечення економічного, політичного та екологічного розвитку Україна сама має провести зміни в енергетичній політиці.
Метою даного аналізу є дослідження та оцінка політики, яку Україна проводить зараз в енергетичній сфері, через призму зміни енергетичної політики у ФРН.
Наступним кроком стане демонстрація того, що потенціал виробництва відновлюваної енергії значно перевищує рівень, визначений як мета України в стратегії до 2030 року. І на завершення буде названо три основні напрямки, у яких вкрай назріла необхідність дій. Буде показано, що забезпечення суттєвих змін у енергетичній політиці залежить від політичної волі правлячої еліти.