Релігія і Церква відіграють в Україні помітну роль, що зумовлюється досить високим рівнем маніфестованої релігійності українського суспільства (близько 70% дорослого населення); його поверненням до традицій після тривалого періоду радянського офіційного атеїзму, а також сприйняттям церковно-релігійної належності як складової національно-етнічної ідентичності. Відзначається також досить високий і стабільний рівень довіри до Церкви (близько 60% дорослого населення).

Водночас, конфесійно-церковна ситуація в Україні є досить складною і суперечливою. Її особливості полягають у наявності кількох чисельних православних церков, що мають різні юрисдикції; регіональній локалізації різних конфесійно-церковних утворень і відсутності домінуючої церкви в загальнонаціональному вимірі (що зумовлює збереження регіональних відмінностей різних частин українського суспільства); надмірній політизації церковно-релігійних питань. 

Проблеми в церковно-релігійному середовищі різко загострилися у звʼязку із збройною агресією РФ проти України – оскільки одна з найчисельніших православних церков (Українська Православна Церква) перебуває в юрисдикції Московського Патріархату і може використовуватися Росією як потужний канал експансії ідеології «російського світу». Створена на зламі 2018-2019 років автокефальна Православна Церква України перебуває лише на етапі становлення, її структури зосереджені переважно в Західному та Центральному регіонах країни, тому загальнонаціонального впливу вона на цей час ще не досягла. Така ситуація обʼєктивно виводить питання церковної належності українських громадян, які відносять себе до православʼя, до сфери політики, в тому числі міжнародної.

За окреслених умов особливої актуальності набувають дослідження рівня та характеру релігійності українського суспільства, тенденції конфесійного та церковно-релігійного самовизначення громадян; їх оцінок рівня забезпечення державою свободи совісті, а також ставлення до окремих заходів державної політики у сфері державно-конфесійних відносин.

Актуальності пропонованому дослідженню додає та обставина, що Соціологічна служба Центру Разумкова здійснює моніторинг стану та тенденцій релігійності українського суспільства з 2000р.. Соціологічні опитування виконуються щорічно, що дає можливість не лише фіксувати статичну картину рівня релігійності і конфесійно-церковного самовизначення громадян, їх позицій стосовно відносин держави і Церкви, але й бачити тенденції розвитку церковно-релігійного середовища та державно-конфесійних відносин в Україні.