Неофіційний переклад
"Шановні учасниці й учасники конференції Аденауера!
Шановні пані та панове!
Я дуже радий виступити сьогодні тут. Фонд Конрада Аденауера є місцем політичного аналізу, обміну, він відомий своєю діяльністю в усьому світі і тому, думаю, він – саме те місце, де можна висловити деякі основні думки щодо зовнішньополітичних питань, які турбуватимуть нас протягом наступних років, а також питань, що супроводжують нас сьогодні.
Метою німецької зовнішньої політики завжди були мир, добробут і свобода для людей у Німеччині та Європі. А умови для цього зазнали докорінних змін, і я хотів би зробити п’ять зауважень щодо зміни епох, у якій ми, на мій погляд, перебуваємо.
Першою ознакою зміни епох є велика динаміка економічного розвитку в Азії. Підйом Китаю – лише одна її грань. Але вже її достатньо для того, щоб кардинально змінити міжнародний розподіл сил. Китай – це конкурент, це партнер, і відносини з Китаєм, напевне, у рамках нашої дискусії займуть особливе місце.
По-друге, ми бачимо, як нові технології проникають у наше життя, і ми бачимо, що технологічний прогрес змінює не тільки життя всіх нас, а й міжнародну політику. Наприклад, комп’ютерні мікропроцесори можуть раптом перетворитися з товару широкого вжитку на стратегічний ресурс. У Німеччині зараз стоїть цілий автозавод лише через те, що йому бракує певних мікросхем. І наявність сировини, ресурсів буде важливою складовою зовнішньо політики.
По-третє, ми бачимо зневажливе ставлення до міжнародного права та порушення правил важливих держав міжнародної системи, і ми бачимо, зокрема, у західних демократіях популістські течії, що піддають сумніву основні принципи, за які ми завжди виступали. Чоловік у образі буйвола в Капітолії став символом течій, що зневажають демократію у вільному світі. Тобто ми маємо справу з авторитарними, автократичними державами у зовнішній політиці, але і в рамках нашої західної системи цінностей стикаємося з тими, хто сумнівається в правильності того, що було нашою опорою протягом 70 років.
По-четверте, коронавірус став причиною поліпандемії, як це було сформульовано на Мюнхенській конференції з питань безпеки. Адже поруч із кризою в галузі охорони здоров’я як такою це – глобальна стала багатошарова криза, що явно виходить далеко за рамки системи охорони здоров’я. Коронакриза підриває поступ розвитку. Насторожує те, що останні етапи пандемії Covid-19 особливо сильно вдаряють по соціально незахищених як у Німеччині, так і у світі. Ми бачимо, як зараз розвивається ситуація в Індії, і кожен має розуміти, що безпека настане лише тоді, коли цю пандемію буде подолано в глобальному сенсі. Що стіни, кордони, ізоляціоністські уявлення не захищають від пандемії.
І по-п’яте, наше підходи в зовнішній політиці стосуються забезпечення свободи, тобто шансів на свободу. Цікаво, що те, про що Федеральний конституційний суд висловився стосовно захисту клімату, стосується, звичайно, і зовнішньої політики. І це було обґрунтовано не захистом природних основ життя – хоча й ними теж – але і правами на свободу прийдешнього покоління, і відповідь нинішнього покоління має бути такою, щоб ці права на свободу ще існували.
А тому боротьба зі зміною клімату завжди була глобальним завданням, але зараз вона все більше стає складовою зовнішньої політики в галузі клімату, якою ми так само маємо опікуватися під час зміни епох. У цьому плані виникає запитання до нас – як ми маємо облаштувати Німеччину, щоб здійснити цю зміну епох? Але основним і першочерговим тут є те, щоб у нас взагалі було бажання формувати міжнародну політику. Щоб наші внутрішні дебати присвячувалися не лише внутрішнім проблемам, а щоб ми говорили, дискутували про міжнародну політику та її вплив на нашу країну і знаходили відповідні рішення на стратегічному рівні. Ми хочемо, щоб наша країна була провідною в розвитку нових технологій, ми хочемо зробити її більш стійкою по відношенню до зовнішніх шоків на кшталт пандемій, кібератак, економічних криз, всередині країни ми хочемо започаткувати десятиріччя модернізації для того, щоб залишатися дієздатними у світі, зокрема і в майбутньому. А в зовнішній політиці це означає, як на мене, що ми маємо діяти більш стратегічно. Ми маємо не просто реагувати на кризи, а діяти на випередження. А для цього нам потрібні нові методи роботи й оновлена архітектура безпеки, що уможливлять здійснення таких стратегічних дій на випередження.
У зв’язку з диджиталізацією та глобалізацією зникають межі між воєнними та невоєнними викликами й межі між внутрішньою та зовнішньою безпекою. Відповіддю на воєнні порушення міжнародного права сьогодні часто є економічні санкції. Кіберпростір є важливою передумовою життєдіяльності суспільства, але також і проблемним місцем у політиці безпеки. Нові мирні технології знаходять застосування у воєнних цілях. А під час пандемії ми побачили, що і невоєнні обставини можуть фундаментально нашкодити нашій безпеці.
Усі ці факти необхідно враховувати при інституційному забезпеченні архітектури безпеки нашої держави. Я впевнений, що мережу безпеки ми маємо відобразити і в нашому адміністративному управлінні, а цього можна досягти найкраще, якщо ми розбудуємо існуючу сьогодні Федеральну раду безпеки, перетворивши її на Національну раду безпеки. Вона має знайти своє місце у Відомстві Федерального канцлера. У вирішальні для нашої країни моменти професійні знання всього уряду, у тому числі і спецслужб, мають бути в наявності за одним столом. А якщо цього вимагатимуть питання охорони здоров’я на кшталт коронавірусу або питання внутрішньої безпеки на кшталт терористичних актів, то і федеральні землі також мають сидіти за цим столом. Тому недостатньо мати нинішню Федеральну раду безпеки, нам потрібна Національна рада безпеки, яка на різних рівнях використовуватиме міжвідомчі підходи для аналізу стратегічної ситуації в країні. Це – термін, що описує мережеву політику безпеки, і такі дії, керовані одним відомством, потрібні нам у спілкуванні з зовнішнім світом, і саме через те, що відповіді стають все більш багатоплановими, а наші інструменти стають все більш мультинаціональними, необхідно посилити точність і стратегічне передбачення. Національна рада безпеки повинна формулювати стратегічні відповіді Федерального уряду в галузях зовнішньої політики, безпеки, співпраці задля розвитку, зовнішньої політики з питань клімату, зовнішньої торгівлі, глобальної охорони здоров’я, а також європейської зовнішньої політики. Завданням Національної ради безпеки буде підготовка національної стратегії з питань безпеки, яку підтримає весь Федеральний уряд і яка розглядатиметься на авторитетному рівні в Німецькому бундестазі. Національну стратегію з питань безпеки слід вносити на розгляд протягом першого року скликання, а на третьому році її треба актуалізовувати, і таким чином буде забезпечуватися постійна участь парламенту в цьому процесі та її широке, відкрите обговорення.
Наступний важливий момент – це Європа. Європа має стати здатною здійснювати світову політику. Здійснення світової політики означає перш за все нову згуртованість, взагалі можливість досягати єдиної позиції у стратегічних питаннях. А по-друге, якщо не всі готові працювати разом, слід забезпечити наявність сил, які хочуть цього, і вони мають іти попереду. Саме вони утворюватимуть ядро Європи в реалізації зовнішньої політики, підвалини якого було закладено в Аахенській угоді між Німеччиною та Францією. У ній дві країни домовилися чітко узгоджувати свою міжнародну діяльність за багатьма напрямками, і цей німецько-французький двигун має бути відкритим для всіх, хто хоче іти далі, ніж це дозволяють попередні угоди. І, звичайно, говорячи про безпеку в Європі, ми маємо говорити і про важливу країну, яка не є членом Єврейського Союзу – про Великобританію. Нам потрібні нові відносини і з Великобританією, зокрема, коли йдеться саме про питання політики безпеки. Великобританія залишається членом НАТО, членом трансатлантичного альянсу й важливим партнером Європейського Союзу. А якщо, як сказала пані Президент Європейської комісії, Європа хоче вивчити «мову сили» з метою здійснення власного впливу на світ, то їй треба мати також інструменти сили. А для цього слід продовжувати роботу над спільними європейськими проєктами, спільно розвивати воєнні навички Європи й мати структуру, де їх можна застосувати. Нам потрібна дієва європейська політика безпеки, що підтримується кожною країною-членом і кожним урядом, зокрема, і у військових питаннях або питаннях оборони. Організація цього буде важливим завданням.
Наступне питання, якого я хотів би торкнутися, стосується позиціонування у світі. Новий американський президент дуже часто говорить про like-minded democracies (демократії-однодумці). Це відкриває шанс для того, щоб партнери по цей і по той бік Атлантики, які мають спільні уявлення про цінності, демократію і свободу, знову спільно діяли у світі. Останніми роками це було надзвичайно важко, і це буде завданням для співпраці в рамках like-minded democracies, а це – більша кількість держав, ніж просто членів трансатлантичного альянсу. Всі, хто поділяє наші уявлення про образ людини, є партнерами у цих діях за демократію в усьому світі.
Місце Європи – поруч із США, поруч із Канадою. Ми маємо вдихнути нове життя в трансатлантичні відносини, наповнити їх новим змістом, новою динамікою. А це стосуватиметься питань торгівлі, матиме за амбітну мету створення великої зони вільної торгівлі, а також спільну зовнішню політику в галузі клімату.
Днями – учора – новий уповноважений американського уряду з питань клімату Джон Керрі був у Берліні, і в розмові з ним я відчув, з якою динамікою Сполучені Штати хочуть розпочати роботу за цим напрямом. Цей уповноважений, колишній держсекретар, зараз хоче створити нові альянси з Росією, з Китаєм, з багатьма іншими державами, що є важливими в питаннях клімату, щоб досягти спільних позицій у цих питаннях – попри всі інші розбіжності, він хоче спрямувати власну країну з усіма можливостями економіки, фінансовим ринком на виконання цих важливих завдань… Тут Німеччина має, Європа має зробити і свій внесок.
Політика безпеки передбачає здатність працювати в рамках альянсу й надійність. Наша позиція в західному альянсі зрозуміла. І якщо згадати приклад того, що сказав Джон Керрі: «Так, Росія може бути тут партнером», то з іншого боку слід зауважити, що там, де порушуються міжнародні правила, Росії треба показати межі. Перерозподіл кордонів у Європі з порушенням міжнародного права, неприпустимий згідно з Паризькою хартією 1990 року, не може бути прийнятним. Тому санкції виправдані, а щодо Східної України важливо, щоб Росія повернулася до Нормандського формату, до Мінського процесу та зробила свій внесок для мирного врегулювання ситуації в центрі Європи. Звичайно, що балтійські країни теж відчувають загрозу з зовсім іншими викликами і заслуговують на солідарність Німеччини та Європи.
Наші союзники мають право дізнатися від тих, хто намагається обійняти посаду Федерального канцлера Німеччини, чи серйозно він або вона ставиться до інтересів своїх союзників у плані безпеки. І той, хто відмовчується або ховається за туманними словами про нове спрямування НАТО замість того, щоб чітко заявити про необхідність альянсу, не виконує завдань, що ставляться перед Федеральним канцлером. Це стосується і можливостей нашого Бундесверу. У НАТО було досягнуто домовленості щодо двох відсотків (від ВВП, які кожна країна-член НАТО надає на оборонні цілі), оскільки це – мета, що забезпечує нашу дієздатність, нашу обороноздатність. І тому від кожного, хто претендує на найвищі посади в Німеччині, очікується чітка заява щодо цього міжнародного зобов’язання. Це стосується декількох партій, не лише однієї.
Зовнішню політику в галузі клімату я вже згадував. Вона має поєднуватися з економічними механізмами, що ми маємо на європейському рівні. Зелений курс, амбітну торгівлю викидами на європейському рівні слід доповнити зовнішньою політикою в галузі клімату, що уможливлюватиме нові види співробітництва. Всі ми чимало висловлювалися – коли з критичної, коли з позитивної точки зору – що китайський проєкт «Шовкового шляху» має дві сторони: він уможливлює світову торгівлю, уможливлює обмін товарами, але він створює залежності. А уникати залежностей або демонструвати власні приклади співпраці – це шанс, який має Європейський Союз. Завдяки європейській ініціативі чистих технологій ми маємо можливість запроваджувати найбільш сучасні та сталі технології і стандарти, прив’язуючи нових партнерів до Європи, до нашої моделі світової економіки та до нашого образу людини. Тобто слід не скаржитися, склавши руки, на розвиток ситуації деінде, а брати в Європі ініціативу на себе, щоб самим зробити внесок до формування світу. Це – те, що зараз лежить перед нами й чому ми маємо присвятити себе.
Тут я переходжу до наступного пункту – як все це, зокрема водневі технології, можна організувати. Чи сприятиме це насправді розвитку промислових країн у процесі їхніх змін до стану кліматично нейтральної промисловості у 2045 році? Якщо ми заявляємо, що ми хочемо й надалі виробляти сталь у Німеччині та в Європі, хочемо й надалі мати хімічну промисловість, хочемо й надалі мати автомобільну промисловість, то відповідь має бути одна – ці види промисловості повинні стати кліматично нейтральними. Перенесення виробництва в інше місце у глобальному й об’єднаному в мережу світі не є альтернативою, тому що це не допоможе світовому клімату. Отже, промислова країна повинна бути здатною до змін. Тобто у торговельних відносинах світу слід враховувати фактор СО2. У мене завжди було враження, що Сполучені Штати скептично ставляться до цієї ініціативи пані Президента Європейської комісії. Але американський уповноважений з питань захисту клімату на цьому тижні підтвердив мені, що і в США замислюються над цим, щоб, наприклад, при імпорті сталі враховувати не лише мито, тарифи та демпінг, а й фактор СО2, пов'язаний із виробництвом цього продукту. Якщо ми змінимо Світову організацію торгівлі так, що вона враховуватиме ці кліматичні аспекти, то це теж може стати внеском до зовнішньої політики в галузі клімату.
По всіх тих темах відчувається, що це стане завданням трансатлантичного альянсу, Європи, Німеччини, що нікуди не дітися без визнання необхідності мультилатеральних відносин і сильних міжнародних інституцій. Необхідно – про це впродовж 70 років уже чимало говорилося – провести реформу Організації Об’єднаних Націй, зміцнити Організацію Об’єднаних Націй.
Звичайно, що під час пандемії ми виступали за сильну Всесвітню організацію охорони здоров’я, розуміючи, що підхід «Моя країна передусім» хибний, коли йдеться про глобальні виклики. Тому на порядок денний цього нового десятиріччя необхідно винести реформу Організації Об’єднаних Націй, посилення мультилатеризму, зміцнення світових торговельних відносин, а також інші питання, важливі для безпеки.
А щодо водневих технологій, про які я говорив, то тут також відкривається шанс для використання зовнішньополітичних відносин задля технологічного розвитку. Німеччина не зможе виробляти стільки водню, скільки потребує, аби залишатися розвиненою промисловою країною та побудувати кліматично нейтральну економіку. І якщо ми зараз скористаємося цим шансом і по-новому вибудуємо, по-новому стабілізуємо взаємини між державами навколо Середземного моря, що Європа якось описала як такі, що входять до європейської політики добросусідства, надаючи при цьому допомогу державам Середнього та Близького Сходу при переході від викопного до кліматично нейтрального енергозабезпечення, і ув’яжемо це з промисловими країнами в Європі, то це буде важливий крок у геостратегічному плані, важливий крок в плані політики захисту клімату, а також це уможливить розвиток нових економічних відносин на зовсім іншому рівні якості міжнародних відносин. Ця ідея європейської політики добросусідства полягала в тому, що для країн, які не можуть стати членами Європейського Союзу, має існувати можливість брати участь у європейському ринку, у правовій системі, у обміну знаннями, економічному обміну таким чином, щоб навколо Європейського Союзу утворилося коло друзів, демократій і держав, які виступають за мир у світі.
Ця стратегія почала дещо пробуксовувати. З Алжиром, Марокко, Тунісом у нас зараз, мабуть, найближчі відносини, ми знаємо, що для Лівії Європа і світ є важливими, і ми бачимо, що розвиток ситуації в Туреччині, у Лівані, у Сирії постійно зачіпає європейську безпеку. І тому добрими є всі зусилля, спрямовані на стабілізацію та підтримку демократії саме навколо Середземного моря.
Сьогодні багато говорять про Ізраїль. Тут позиція Німеччини ясна: підтримка безпеки Ізраїлю є частиною нашої державної політики, і ці слова означають, що якщо тут знадобиться допомога з Німеччини, Німеччина мусить її надати. До речі, без права на висловлення власної думки, якщо йтиметься про внутрішню політику Ізраїлю. Але ми беззастережно стоїмо на боці Ізраїлю, і разом із іншими європейцями ми хочемо зробити свій внесок до процесу мирного врегулювання на Близькому Сході. Нині йдеться не лише про палестинців і ізраїльтян, про дві держави – ідеться про весь регіон. Багато арабських країн уже налагодили дипломатичні відносини з Ізраїлем, і це – якісний прорив після 50-60 років конфлікту, і якщо цей конфлікт буде врегульовано, то з’явиться шанс на врегулювання всіх інших конфліктів навколо, які вже давно вийшли за межі власне первісного конфлікту, і я вважаю, що дії Європи спільно зі Сполученими Штатами були б правильним підходом. Сподівання, що буде поновлено Іранську угоду, де Китай, Росія, Сполучені Штати і Європейський Союз разом зроблять внесок для нерозповсюдження ядерної зброї – це сподівання, візія, що раптом може знову стати реальністю. Якщо нова американська адміністрація також захоче іти цим шляхом.
Більше такої співпраці – у цьому полягає сутність зовнішньої політики і Федеративної Республіки Німеччина. І зараз, в добу зміни епох, важливо, виходячи з основних констант нашої політики з часів створення держави – маються на увазі орієнтація на Захід, європейська інтеграція, діяльність для поліпшення ситуації у світі – знайти нові підходи, що відповідатимуть на нові виклики сьогодення – у структурному та змістовному сенсі, але з тією самою пристрастю, з тим самим запалом, з якими 1949 року Конрад Аденауер повів Федеративну Республіку: у новому напрямку, не між світами, а до Європи, на Захід. Тоді це викликало чимало політичних суперечок, сьогодні це – консенсус німецької зовнішньої політики. І саме такий консенсус потрібен нам за нових викликів, що лежать перед нами.
Після промови пан Лашет дав відповіді на низку запитань, надісланих електронною поштою й поставлених через соціальні мережі.
Д-р Анна Зауербрай, заступник головного редактора газети «Tagesspiegel», модератор конференції: Національна рада безпеки – це структура, про яку німцям уже довго говорять американські партнери. Хто може бути представлений у ній?
А. Л.: Я уже спробував описати це. У ній мають бути представлені різні відомства Федерального уряду, як ми це бачимо і сьогодні у Федеральній раді безпеки. Але вона обмежується невеликою кількістю міністерств і збирається лише з певних нагод. Національна рада безпеки повинна розміщатися у Відомстві Федерального канцлера, вона має визначати, які серйозні виклики або кризи є актуальними – на кшталт пандемії коронакризи або чогось подібного, у неї повинні входити важливі представники. Саме тому я і згадував федеральні землі. Це не має бути конференція прем’єр-міністрів земель, не дай Бог, але той, хто має щось робити, має бути залучений. Там мають бути спецслужби, і вона має розробляти стратегію, що буде вноситися в Німецький Бундестаг. Тому що Бундестаг завжди долучається до прийняття рішень, пов’язаних з воєнними місіями, без ухвали Німецького Бундестага вони не набувають чинності.
Але в інших питаннях зовнішньої політики ми маємо дуже сильну виконавчу владу. Вона й надалі виконуватиме свою нинішню роль, але такий підхід уможливить відкрите обговорення стратегії як спільної мети. А розробляти її має Національна рада безпеки.
Д-р Анна Зауербрай: Тобто Бундестаг може обговорювати стратегію, але не має права її змінювати, я правильно розумію?
А. Л.: Я сподіваюсь, що по суперечливих питаннях ми завжди матимемо більшість, яка підтримуватиме Федеральний уряд. Але основні питання виконавчого характеру залишаться, звичайно, за урядом.
Нікіта Жолквер (запитання надіслано електронною поштою): Як Ви оцінюєте російську політику щодо України та ЄС і що б Ви змінили – якщо взагалі бачите таку потребу – у нинішній німецькій і європейській політиці по відношенню до Росії?
А. Л.: Я нічого не міняв би в нинішній німецькій і європейській політиці щодо Росії. Адже вона – я почну з конфлікту з Україною – являє собою відносини, де німецько-французька спільна ініціатива в Мінську, перенесена на Нормандський формат, у якому Німеччина та Франція ведуть перемовини разом із Україною та Росією, здійснюючи їх у європейському форматі, які є дуже добрим шляхом для виходу з воєнної напруги.
Поки що успіху не досягнуто. Але вдалося уникнути великого конфлікту, великої війни. А щодо Росії, то вона має дотримуватися зобов’язань Нормандського формату. У цій частині все робиться правильно. Але Росія залишається сусідом Європи, по багатьох питаннях вона – партнер, я вже згадував кліматичну політику, де ми можемо зробити більше, де американці хочуть започаткувати нову ініціативу, до якої була б долучена і Росія. Але багатьма – я згадував балтійські країни – вона сприймається як загроза. І тут позиція Європи має відповідати позиції країн-членів Європейського Союзу.
Д-р Анна Зауербрай: Відбулося масове підтягування військ до кордонів Східної України, у Криму, – чи не вбачаєте Ви у цьому зв’язку виникнення нової ситуації?
А. Л.: Це підтягування військ не додало спокою, але ж не відбулося нічого такого, що призвело б до виникнення нової ситуації. Окупація Криму є порушенням міжнародного права й не може бути визнаною Європою та Німеччиною. А щодо Східної України, то тут ми маємо досягти послаблення напруги й виведення російських військ із української території.
Д-р Анна Зауербрай: Як це могло б відбутися?
А. Л.: Про це в Нормандському форматі ведуться дуже складні переговори, цього можна досягти лише шляхом заходів із формування довіри, крок за кроком. Але основний принцип європейської позиції і німецької позиції має бути чітким: цей конфлікт, занесений до України ззовні, має бути завершений.
Нікіта Жолквер (запитання надіслано електронною поштою): Як Ви ставитеся до проєкту Північного потоку-2 з огляду на нові кліматичні цілі Німеччини (прискорення декарбонізації та зменшення потреб у газі) й на політичні дискусії з цього питання в Європі?
А. Л.: Північний потік-2 зараз використовується для всього. Як засіб внутрішньополітичного тиску він використовується Росією, з недавнього часу він використовується в кліматичній політиці… Але на це принципове запитання Федеральний канцлер Ангела Меркель дала відповідь на Мюнхенській конференції з питань безпеки. За молекулами газу не видно, як він транспортується – сухопутним шляхом чи морем. Це економічний проєкт. Вважається, що необхідно прокласти додатковий трубопровід морем, а якщо це так, то правильною, як на мене, є позиція Федерального уряду, що він може відбутися. Питання, що стоїть, власне, за всім цим, стосується геостратегічного впливу на Україну. Якщо транспортування відбуватиметься не сухопутним шляхом – чи виникне загроза для енергетичної безпеки України? Чи зросте її залежність від Росії? І тут треба паралельно – і Федеральний уряд це робить – гарантувати за допомогою міжнародного права захист енергозабезпечення України й унеможливити її залежність від Росії через цей проєкт. Тобто я вважаю правильною позицію Федерального уряду в тому сенсі, що проєкту були надані всі необхідні дозволи.
Д-р Анна Зауербрай: Анналена Бербок, кандидат на посаду Федерального канцлера від Союзу 90/Зелених, неодноразово й дуже категорично висловлювалася щодо проєкту Північний потік-2. У газеті «Frankfurter Allgemeine Zeitung»: «Я б уже давно позбавила Північний потік-2 політичної підтримки». У розмові з Фарідом Закарія: «Трубопровід не можна вводити в експлуатацію». У разі переговорів щодо створення коаліції між ХДС/ХСС і Союзом 90/Зеленими або ХДС/ХСС, Союзом 90/Зеленими та Вільною демократичною партією наскільки серйозною проблемою це може стати для можливих перемовин?
А. Л.: Будемо бачити. Треба подивитися, якого прогресу досягнуто в будівництві трубопроводу. Але це не може відбутися в рамках зовнішньополітичної відповіді, це вже відбувається. Треба знайти відповіді на запитання щодо шляхів забезпечення енергопостачання Німеччини в майбутньому, і тоді можна сперечатися, чи потрібно нам з огляду на захист клімату стільки газу – так чи ні, саме це я мав на увазі. Але у мене складається враження, що якщо ми від усього відмовляємося – від кам’яного вугілля, від бурого вугілля, від атомної енергії, нам потрібен буде газ як перехідний варіант енергозабезпечення. Тому, виходячи з потреб енергетичного переходу, я бачу навіть збільшення попиту на газ, принаймні в наступних роках.
Д-р Анна Зауербрай: Пані Бербок вважає, що на підставі директиви ЄС про внутрішній ринок будівництво газопроводу можна зупинити в правовому сенсі. Ви так не думаєте?
А. Л.: Тоді я попросив би її пояснити, чому вона хоче зупинити його. Якщо принципово виступати з позиції «Я не хочу купувати газ у Росії», то це можна зрозуміти. Але вона не висловлює таку позицію. Вона говорить: «Газ через український трубопровід добрий, газ через Північний потік-2 – поганий». А це для мене звучить занадто просто. І тому, якщо справді дійде до таких переговорів про створення коаліції, чого зараз ми не можемо знати, я з задоволенням поговорив би з нею на цю тему. Якщо вона має на увазі, що у такий спосіб вона хоче надати стратегічний захист Україні – я погоджусь із нею.
Норіхіде Мійоші (запитання надіслано електронною поштою): Як би Ви пояснили основну стратегію ХДС щодо Азії? Економічні відносини з Китаєм стають для Німеччини все важливішими, але водночас Федеральний уряд ухвалив рішення про відправку фрегату «Баварія» до Індо-Тихоокеанської області. Як Німеччина реагуватиме на експансіоністську політику Китаю?
А. Л.: Одна із складових частин відносин із Китаєм і полягає в тому, щоб вести переговори про геостратегічний вплив у Індо-Тихоокеанській області й робити відповідні висновки. Європейський Союз, міністри закордонних справ знайшли хорошу формулу: «Китай – це партнер, конкурент і супротивник». Партнер – у тісних економічних відносинах, що для нас мають дуже велике значення, конкурент – оскільки в їхніх рамках відбувається економічна конкуренція, і супротивник – у ставленні до людини та суспільства. Фонд працює в Китаї, без великих звітів Фонд Конрада Аденауера має, напевне, якнайкращі індикатори щодо того, наскільки ліберальним і відкритим є ставлення країн світу до громадянського суспільства. І тому я вважаю відправлення фрегата «Баварія» правильним, адже існують ухвалені Федеральним урядом основні принципи щодо Індо-Тихоокеанської області, і я думаю, що вони знаходять підтримку і поза рамками нинішнього Федерального уряду, у парламенті й у мене особисто.
Д-р Анна Зауербрай: Ми згадали про політику між ЄС і Китаєм. ЄС так і не вдалося прийняти спільну заяву щодо реформи виборчої системи в Гонконзі, причина – блокування з боку Угорщини. Ратифікація Угоди про інвестиції з Китаєм також не відбулася. Яка Ваша позиція по цих двох питаннях? Ви як канцлер Німеччини виступали б за ратифікацію Угоди, яку дуже підтримувала пані канцлер?
А. Л.: Думаю, так. Водночас відбуваються процеси в Європейському парламенті, де відносини між ЄС і Китаєм також мають бути врегульовані у відповідній угоді. І тут, звичайно, я розумію парламент, який заявляє, що він очікує скасування санкцій проти окремих членів Європейського парламенту. Якщо ми хочемо бути партнерами, то маємо поважати одне одного. У цій частині я очікую руху з боку китайської сторони. І поділяю позицію пані Федерального канцлера.
Д-р Анна Зауербрай: Щодо Угорщини: як можна було б підштовхнути її до розблокування ситуації?
А. Л.: Це – ключова проблема європейської зовнішньої політики. Часто одна країна може накласти на щось вето, і тоді стає неможливо реалізовувати певні питання. Думаю, що крок за кроком нам треба перейти до ухвалень зовнішньополітичних рішень на підставі позиції більшості.
Jowei 1905 (запитання поставлено в Instagram): Як Ви збираєтеся забезпечити відновлення дієздатності Бундесверу та його оснащення сучасними, розробленими спільно з іншими європейськими країнами системами? Як Ви, пане Лашет, будете підвищувати оборонний бюджет попри ухвалені критерії та складну ситуацію з бюджетом взагалі?
А. Л.: Це залежить від нової більшості в Німецькому Бундестазі, яка мусить забезпечити наявність бюджетних коштів для середньострокового фінансового планування. При цьому слід виходити з такого принципу… Ми взяли на себе зобов’язання брати участь у західному альянсі до 2024 року. Не бачу причини відходити від нього. Наразі це дуже амбітні плани, адже ми маємо долати наслідки пандемії, вживати заходів для зменшення заборгованості, не допустити – як на мене – збільшення податків, маючи при цьому вже зараз структурний дефіцит Федерального бюджету, із яким входимо в період роботи парламенту наступного скликання. Я усвідомлюю це. Але безпека країни та оснащення Бундесверу не повинні посідати останні місця у пріоритетах Федерального уряду.
Д-р Анна Зауербрай: І тут теж є велика можливість виникнення конфлікту з потенційним зеленим партнером по коаліції. Пані Анналена Бербок постійно згадує про такі речі, як із одного боку сенс подальшого озброєння та з іншого – прив’язку розміру внеску до внутрішнього валового продукту країни. Чи є це ситуація, де Ви могли б сказати Зеленим: «Добре, будемо визначати розмір по-іншому, скажімо, це можуть бути не два відсотка, а інша сума, на яку має зрости оборонний бюджет. Подивимось, яку військову здатність він забезпечуватиме»?
А. Л.: По-перше, йдеться не про озброєння. Йдеться про те, що якщо ми маємо Бундесвер, то він має бути оснащеним таким чином, щоб виконувати своє завдання. А зараз є сумніви, чи справді він оснащений так, як мав би бути оснащений. І якщо ми говоримо «Так» міжнародним мандатам у Афганістані, Сомалі, Малі, у берегів Лівану (може бути і така позиція: «Ми відмовляємося від цього»), але якщо ми кажемо: «Так», то Бундесверу та військовим слід надати засоби, необхідні для того, щоб вони були дієздатними. І про це можна вести переговори.
А розмір оборонного бюджету визначається у відсотках від ВВП, оскільки різні країни мають різний рівень розвитку. Економічно не така сильна країна, як Німеччина, скажімо, Болгарія, Румунія або Естонія має робити внесок відповідно до свого рівня розвитку. А Німеччина має сильну економіку, і тому прив’язка до внутрішнього валового продукту здається мені справедливим рішенням при визначенні німецького внеску.
Д-р Анна Зауербрай: Сьогодні всіх нас хвилює конфлікт на Близькому Сході. У Facebook з’явилося просте й водночас складне запитання. Що Німеччина може зробити для досягнення миру в Ізраїлі?
А. Л.: Думаю, тут слід розрізняти, що треба було зробити протягом останніх днів, і тут з огляду на однозначну агресію з боку ХАМАС визнання необхідності протидії насиллю було правильним. Є чимало складних ситуацій в Ізраїлі, починаючи з утворення цієї держави 14 травня 1948 року. До них можна ставитися критично, позитивно, негативно, згадати процес в Осло, процес у Кемп-Девіді, вбивство Рабина, тобто про конфлікт на Близькому Сході можна говорити багато, зокрема і про ситуації, де Ізраїль сам наражається на критику. Але щодо того, що відбувається там протягом ось уже двох тижнів – обстріл тисячами ракет Тель-Авіва та півдня країни терористичною організацією, не якоюсь державною інституцією, а терористичною організацією, наша позиція має бути чіткою. Вона має бути сформульованою без будь-яких «але». І це, слава Богу, певною мірою відбулося.
По-друге, слід розуміти, що за всім цим стоїть внутрішньопалестинський конфлікт. Нам потрібна сильна Палестинська національна адміністрація, сильний президент Аббас. Те, що робить ХАМАС, послаблює Аббаса. Дії ХАМАС спрямовані проти Ізраїлю, але це – і внутрішньопалестинський конфлікт.
І третє питання, що пані Федеральний канцлер обговорювала з прем’єр-міністром Нетаньягу й американським президентом, стосувалося дій протягом наступних місяців. І тут я думаю, що метою має бути подальша робота з вирішення питань між двома державами, із врегулювання конфлікту та з розробки спільної перспективи для цього регіону. Протягом десятиліть це був великий конфлікт і осередок тероризму у світі. Але раптом ми побачили, що світ кардинально змінюється навколо Ізраїлю та палестинців. Ми бачимо Сирію, ІД, абсолютно нові загрози. І тут я думаю, що і в інтересах Ізраїлю було б якнайшвидше врегулювати конфлікт із перспективою більш активного розв’язання інших серйозних питань.
Д-р Анна Зауербрай: Що конкретно означає зміцнення Німеччиною Палестинської національної адміністрації, тобто з якими аргументами Німеччина – можливо, разом із американськими партнерами – співпрацюватиме з урядом Нетаньягу для того, щоб забезпечити те, про що Ви говорили?
А. Л.: Наразі ведуться переговори. Європа підтримує за рахунок дуже великих фінансових коштів як роботу Палестинської національної адміністрації, так і гуманітарні проєкти в секторі Гази, і це має продовжуватися, щоб гуманітарна ситуація не зазнала ескалації. А які кроки будуть зроблені на дипломатичному шляху для розв’язання конфлікту… Я не думаю, що сторонні мають давати поради уряду іншої країни, але все ж таки слід наголошувати на необхідності подальшого прогресу.
Д-р Анна Зауербрай: Ви любите підкреслювати, що Ви – реаліст у зовнішній політиці. Наскільки серйозно можна сподіватися на те, що політик-реаліст Армін Лашет зможе досягти успіху у врегулюванні ізраїльсько-палестинського конфлікту?
А. Л.: Свого часу ми були відносно близько до цього. Приблизно 2000-го року в Кемп-Девіді ми майже дійшли до того, що Ізраїль був готовий повернути 97 відсотків окупованих територій. Щодо Східного Єрусалиму суперечки будуть завжди, але йшлося про інші території. А потім почалася друга, третя інтифада, і все повернулося на нульовий рівень. Наразі як в Ізраїлі, так і в національній адміністрації ті, хто хоче іти цим шляхом, не мають стільки сили, як хотілося б.
Д-р Анна Зауербрай: Запитання щодо Європи. Чи виступаєте Ви за подальші інтеграційні кроки, і якщо так, то за які?
А. Л.: 9 травня був відкритий процес щодо майбутнього Європи у промові пані Президента Європейської комісії та Президента Франції Еманюеля Макрона. Поки що це було зроблено на рівні діалогу з громадянами. Вважаю, що саме так це і має розпочинатися. Треба пояснювати громадянам, у яких сферах ми потребуємо більше Європи, яку вигоду вони матимуть із цього у своєму житті. Світ, який я описав, потребує сильнішу Європу. На мій погляд, закінчитися це має внесенням змін до угод. І я вважаю, що амбіції щодо європейської конституції, яка була вже майже прийнята, найкраще віддзеркалюють близькість між громадянами цієї Європи. І я добре можу собі уявити, що чимало ідей, які має французький президент, можуть отримати нову динаміку й бути підтримані Німеччиною протягом наступних років.
Д-р Анна Зауербрай: Я почула у Ваших словах скепсис щодо європейського Фонду відбудови та спільних боргів…
А. Л.: Ні-ні. Я в перші ж секунди сказав: шлях, яким ми йдемо – це якісний стрибок. Ми, німці, будемо сильними після пандемії лише в разі, якщо і інші будуть сильними. Це – принципова умова. Внутрішній ринок буде працювати лише, якщо сильними будуть Іспанія, Греція, Португалія та Франція. І тому цей Фонд відбудови – правильна пропозиція, що випливає з ініціативи Ангели Меркель та Еманюеля Макрона. Тепер у рамках середньострокового фінансового планування протягом наступних шести років його треба наповнити життям і надати динаміку. Треба не латати дірки, а надавати нову динаміку. Крапка. Друге питання – чи виступаю я за довготривалу спільноту боргів? Ні."
